Анатолій Солов’яненко: як донецький інженер став оперною легендою

Сьогодні ми звикли до історій успіху стартаперів, які в 20 років створюють мільярдні компанії. А от Солов'яненко почав свій шлях до слави у 30 - у віці, коли багато хто вже змирився з рутиною. Десять років приватних уроків, стажування в легендарній "Ла Скала", тріумфи у Metropolitan Opera... Звучить неймовірно, але це реальна історія українця, який довів: ніколи не пізно змінити життя, якщо маєш талант і готовий працювати Про легенду української опери розповідає Люкс.

Народжений зіркою

Народжений у 1932 році в шахтарській родині Донецька, маленький Анатолій виріс у світі, де найрозкішнішим гаджетом був батьків патефон з платівками Івана Козловського. Ніяких TikTok-челенджів чи YouTube-каналів - тільки живий голос і романтичні уявлення про велику сцену. Батько вважав спів приємним хобі для душі, але гроші платять за серйозну професію. Типова батьківська логіка, яка не змінилася й досі.

10 років приватних уроків = один геніальний дебют

Поки його ровесники, можливо, мріяли про швидкі досягнення, Солов'яненко методично брав приватні уроки у Олександра Коробейченка - двічі на тиждень протягом цілого десятиліття. Коробейченко був справжнім майстром на всі руки: малював пейзажі, шив костюми і, до речі, подарував Анатолію вбрання для дебюту в Київській опері. У наші часи такий ментор коштував би як квартира в центрі столиці.

Цікаво, що Коробейченко одразу попередив: "Приготуйся витратити 6-8 років на навчання." Молодий Анатолій відповів: "Я готовий на все заради співу!".

Від донецьких териконів до міланської "Ла Скала"

У 1962 році 30-річний викладач політеху вирішив заспівати на звітному концерті в Києві. Один вечір - і вся доля кардинально змінилася. Наступного дня його запросили в Київську оперу, а ще через рік - на стажування до Міланського театру "Ла Скала". Інколи life-changing момент дійсно настає за одну ніч, тільки для цього потрібно 10 років підготовки.

У Мілані його педагог Дженнаро Барра сказав пророчі слова: "Твоє щастя, що ти прийшов пізно в мистецтво." У 30 років психіка і фізика вже сформовані, тому голос зберігся на десятиліття. Мораль: не завжди потрібно поспішати із кар'єрними змінами в 18 років.

Перший українець у "Метрополітен" (і як його майже не пустили туди)

У 1977 році Солов'яненко став першим українським тенором, якого запросили до нью-йоркської "Метрополітен-опери". Але є нюанс: запрошення спочатку "загубилося" в чиновницьких кабінетах Держконцерту. Чиновники наводили безліч причин, чому їхати в Америку "не треба".

Тільки після кількох наполегливих телеграм від дирекції "Метрополітен-операи" співака нарешті відпустили. А після тріумфальних виступів американці запросили його на наступні сезони, але розпочалася афганська війна... Геополітика завжди була сильнішою за мистецтво.

Коли Пласідо Домінго рятує твій концерт

Під час гастролей у "Метрополітен" Солов'яненко захворів на "двогорбий грип" якраз перед виставою. Артдиректор театру подивився на блідого тенора і спокійно сказав: "Лікуйтеся. Викличу Домінго на заміну. Краще заспівайте одну виставу добре, ніж чотири погано." Ось що означає справжній професіоналізм - і з боку керівництва, і з боку колег.

Патріот до мозку кісток

Солов'яненку багато разів пропонували емігрувати, обіцяючи фантастичні гонорари. Але він так і не наважився покинути Київ. Своїм коштом записував альбоми українських народних пісень, збирав фольклор навіть серед діаспори по всьому світу. На закордонних концертах завжди включав українські пісні до репертуару - задовго до того, як це стало трендом.

Фінал без happy end-у

У 1993 році 61-річного народного артиста просто взяли й звільнили з Київської опери. Призначили пенсію — уявіть собі — 49 карбованців 50 копійок. Для людини, яка возила українське прізвище по найпрестижніших сценах світу, це було схоже на якийсь дурний жарт. Тільки сміятися не хотілося.

Солов'яненко пішов із життя у 1999-му від інфаркту. До свого 67-річчя йому залишалося неповні два місяці. Медики потім знайшли на серці рубці від семи перенесених мікроінфарктів — мабуть, вся та несправедливість не пройшла безслідно.

Спадщина

Сьогодні головним режисером Національної опери працює син Анатолія - Анатолій Солов'яненко-молодший, який, до речі, встиг отримати Шевченківську премію. У Козині досі функціонує музей великого тенора - там зібрали понад тисячу експонатів. Уявіть собі: на честь співака назвали навіть малу планету! А про вулиці з його ім'ям у різних українських містах я вже й не кажу.

Нещодавно Президент Зеленський посмертно нагородив Солов'яненка відзнакою "Національна легенда України". Хочеться сказати - краще пізно, ніж ніколи, але все ж таки... За життя цю людину майже не підтримували (згадайте ту пенсію в 49 рублів), а після смерті раптом згадали й почали осипати всіма можливими почестями. Така от наша традиція - цінувати геніїв, коли їх уже немає поруч.

Ну і як не прочитати про улюбленця мільйонів - Стівена Кінга. Ось кілька фактів на Люкс.