Сенатор, художник і викладач трьох університетів. І це все - один український письменник

Якщо тобі здається, що твій графік - це пекло на землі, просто познайомся з Богданом Лепким. На запитання "Чим займаєшся?" він міг би відповісти щось на кшталт: "Та так, трохи пишу, перекладаю, викладаю, малюю… і ще між справою створюю українську культуру". Дрібниці, правда? Хіба що цих "дрібниць" понад 80 книг, купа перекладів і ще стільки всього, що сучасний тайм-менеджмент заплакав би. Отож, Люкс вирішив зануритися в життя цього геніального українця й розповісти найцікавіше - без сухих дат, зате з живими фактами, які справді захоплюють.

Work-life balance по-лепківськи

Богдан Сильвестрович народився 9 листопада 1872 року на Тернопільщині у багатодітній сім'ї священника. Так, саме той тип сім'ї, де про особистий простір можна тільки мріяти. Семеро дітей у родині (хоча троє, на жаль, померли маленькими) - це тобі не про сучасні лекції про ментальне здоров'я та комфорт.

Батько, до речі, володів десятьма мовами. Дехто гордий тим, коли може замовити каву англійською без акценту, а тут - десять мов. Мабуть, саме тому молодий Богдан вирішив не відставати й теж став справжнім поліглотом.

Криза середнього віку по-інтелігентськи

У віці 19 років Лепкий вступає до Віденської Академії мистецтв, щоб стати художником. Здавалося б, хлопець знайшов своє покликання. Але ні! Через три місяці він кидає малярство та йде на філософський факультет.

Потім раптом вирішує, що Відень - це не його вайб, і повертається до Львова вчити українську історію та літературу. Паралельно встигає бути учасником товариств "Ватра" і "Сокіл", співає у хорі "Боян". Бо чому б і ні? Коли займаєшся всім і одразу - це називається не розпорошення уваги, а багатогранність особистості.

Love story, яка змусила попросити дозвіл у Папи Римського

У 1897 році Богдан одружується з донькою свого дядька Миколи - Олександрою. Так, так, це той випадок, коли для весілля потрібен був спеціальний дозвіл від самого Папи Римського. Але кохання перемогло всі церковні канони, і подружжя виховало трьох дітей.

Треба віддати належне - серед усього цього хаосу з викладанням у трьох університетах, написанням книг та громадською діяльністю, Лепкий таки знайшов час на особисте життя.

Кар'єрна драбина: від учителя до сенатора

З 1895 року Лепкий починає викладати у Бережанській гімназії. Предмети? А навіщо обирати, коли можна викладати українську, польську, німецьку мови, літературу, історію та географію одночасно?

Паралельно він засновує читальні "Просвіти", бібліотеки, позичкові каси. Бо один повноцінний робочий день - це для слабаків.

У 1919 році його запрошують викладати в Ягеллонський університет у Кракові. Звучить престижно, правда? А тепер уяви, що паралельно з цим він пише для часописів, перекладає твори, малює картини, організовує товариства та ще й встигає стати сенатором польського сейму в 1935 році.

Коли тебе нічого не стримує...навіть війна

Коли у 1914 році почалася Перша світова війна, більшість людей думали про виживання. Лепкий? Він переїхав до Відня і почав працювати у часописі. Потім його мобілізували, але він навіть у війську знайшов спосіб займатися культурно-освітньою роботою серед військовополонених.

Друга світова війна? Німці закрили університет, відмовили у пенсії, життя стало вкрай важким? Не проблема! Лепкий продовжує писати та перекладати. Бо коли ти вже написав понад 80 книг, зупинятися якось недоречно.

Результати продуктивності

Підіб'ємо підсумки цього божевільного списку досягнень:

• Понад 80 книг (друге місце після Франка - але все одно респект).
• 62 томи української класики упорядковано та видано.
• Переклади з польської, німецької, англійської та скандинавських мов.
• Намальовано десять ікон у Жовчівській церкві.
• Викладання у трьох університетах.
• Сенатор польського сейму.
• Вілла "Богданівка" - особистий курортний куточок для нетворкінгу з богемою.
• І знаєш, що найсмішніше? Його вірш "Журавлі" став народною піснею. Тобто навіть після смерті (21 липня 1941 року) його творчість продовжувала працювати на нього.

Сьогодні Богдана Лепкого пам'ятають: школи називають його іменем, вулиці теж, пам'ятники встановлені, меморіальні дошки висять. А віллу "Богданівку", до речі, знищили в 1983 році за одну ніч - як власність "українського буржуазного націоналіста". Бо нічого так не лякає тоталітарну систему, як пам'ять про людину, яка встигла зробити більше за своє життя, ніж ціла держава за десятиліття.

P.S. Останню книгу Лепкого опублікували через 14 років після його смерті.

Також тобі варто дізнатись більше про життя Івана Миколайчука.