Топ віршів до Дня української хустки 2025 від яких мурашки по шкірі

Вона зберігає тепло рук матері, шепіт поколінь та історії, що передаються з віком. У віршах хустка оживає: стає символом любові, ніжності, краси та рідного дому. У цій підбірці Люкс зібрав поетичні рядки, які нагадують про магію української хустки - її здатність зігрівати не тільки тіло, а й серце.

Гарні вірші про українську хустку

***

Хустка — це наш символ вроди чарівної,
Оберіг від горя й доленьки сумної.
Червоніють маки й буя калина,
Хустку українську одягла дівчина.
Ниточками срібними вишиті зірки,
Мальви різнобарвні й диво колоски.
Скільки в ній є сили, вірності, любові,
В кожнім візерунку барви пречудові.
Хустку українську одягла дівчина,
Хай же завжди квітне наша Україна, - автор невідомий.

***

Хустина ця в прабабці ще була,
Вона колись в цій хустці дівувала.
В ній так багато щастя і тепла,
Вона ж хустину внучці дарувала!
Хустинка оберегом всім була,
Її, як цінний дар передавали!
Вона в родині всі роки жила,
Хустину ж берегли і цінували!
Тепер вона дісталася тобі!
На ній і маки, і волошки сині,
І незабудки ніжні, голубі…
У ній чудово й затишно дитині! - Надія Красоткіна.

***

В нас хустка в моді і завжди в пошані!
Її носили літні й молоді,
Малі дівчатка, бабусі і пані,
Вдягали на прогулянку й в труді.
Бо хустка — оберіг! Вона і захищає
Від погляду дурного і від зла.
Вона завжди магічну силу має
Й такою упродовж віків була.
У лютий холод в ній завжди тепленько,
Бо голову закутає вона
І шию вкриє тепло і легенько
І жіночка в хустині чепурна! - Надія Красоткіна.

***

На ній і гроно, і пелюстка,
І небо й райдуга на ній,
Мов берегиня роду – хустка
Здавен у нашій стороні.
То – нареченим на щастя,
То – на добро матерям,
Вічний дарунок – хустина,
Знана стежкам і вітрам.
Веселі ви чи сумовиті,
На схилах Бугу а чи Інгульця.
Нема таких жінок у світі,
Котрим вона не до лиця, - Надія Красоткіна

***

Я мамину хустку зі скрині дістану.
Вона до лиця мені завжди буде.
В її візерунках барвистих повстане
Жіночого роду коріння святе.
Хай китиці ніжні на плечі спадають,
Яскравими квітами квітне чоло.
Хай наші дівчата завжди пам’ятають:
Гарніших на світі за них не було.
Бо хустка квітчаста – це сила жіноча!
Вкраїнського роду святий оберіг!
Носити її я із гордістю хочу!
Долаючи кроки життєвих доріг, - Юлія Посполіта Левченко

***

Мамина хустка, засіяні квіти по полю
Цвітом любові. Там – спокою, ніжності храм.
Квіти життя, що безжально мережили долю
І з полотна, мов дитя, посміхалися нам.
Мамина доля, мов ниттю, на плечі лягає,
Згасли літа, закурликали в них журавлі.
Пісня натруджених рук лине з рідного краю,
В пам’яті будуть одвічні буденні жалі.
Мамині квіти вели у життєві світанки
І вистеляли дороги в далекі світи.
Тихо молитвою благословляли на ганку.
Мама і хустка, і квіти, їм – вічно цвісти, - Тамара Васильєва.

***

Бабусі хустка на моїх плечах,
на ній усе, як на долоні,
сплелися квіти в дивних пелюстках,
два кольори – і чорне, і червоне.
Та хустка, наче оберіг,
так лагідно ляга на мої скроні,
нагадує про батьківській поріг,
дитинства незабутній спомин.
Коли зростала я біля Дністра,
мурелі нам хитали головою,
не знала я, що чорне, то журба,
червоне – радість поряд із журбою.
На жаль, назад немає вороття,
в бабусин рай і світ такий казковий,
де під горою стежка до млина,
дітьми в олійню бігали босоніж.
Найкращі друзі нам були садки,
там яблунь запах з розуму нас зводив.
Черешень чорних і червоних – досхочу,
мій дід завжди приносив кошик.
Ми лазили на “точку”, на горі,
там мрії подружилися з вітрами,
коли перед тобою цілий світ,
наповнений піснями і віршами.
Я згадую, як річка шелестить,
там бабка прала речі на світанку.
Кричали люди: “Боже поможи!” –
а ми малі ще спали до сніданку.
Бабуся вчила, як у світі жити,
що мудрість не купується з роками.
Все те, що їй судилось пережити,
на хустці вишито строкатими нитками.
В тому селі завжди моя душа,
то мій найкращий променистий спогад,
коли бабуся гарна й молода,
стоїть у хустці вдома, на порозі…, - Людмила Коротич.

Також лови гарні привітання до Дня української кухні.