Від гетьманів до Дон Жуана, або як український актор присвятив сцені 60 років і не збожеволів

Федір Миколайович Стригун – це той випадок, коли людина народжується, щоб довести: моногамія можлива. Правда, не в стосунках з іншою людиною (хоча і тут у нього все вийшло), а в стосунках з театром. Понад шість десятиліть віддати одній справі – це не жарти, це діагноз. Приємний, але діагноз. Коротку біографію театрала - читай на Люкс.

Федір Стригун - лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, премій імені Котляревського та Садовського, народний артист України, педагог, який виховав не одне покоління акторів.

Біографічні подробиці (бо без них нікуди)

Народився майбутній патріарх українського театру 1 листопада 1939 року на Черкащині, у селі Томашівка. Хоча є версія, що все сталося ще в 1932-му - мабуть, доля просто репетирувала.

У 1961-му він закінчив Карпенка-Карого і вирушив у Запоріжжя - трохи “розігратися” перед головною сценою життя. А вже з 1965 року - Львів, театр імені Марії Заньковецької. І тут почалося справжнє кохання. Без драм і розлучень, зате з пристрастю на пів століття.

Творча спадщина

Федір Миколайович за свою кар'єру зіграв понад 200 ролей. Давай повторимо: двісті ролей. Це треба вміти не просто запам'ятати стільки текстів, а ще й не переплутати, де ти Дон Жуан, а де митрополит Андрей Шептицький.

Серед його найяскравіших робіт: Річард III, гетьмани Хмельницький, Полуботок та Мазепа (просто колекція історичних постатей), Малахій Стаканчик, Паратов у "Безприданниці", Оргон у "Тартюфі". І це лише вершина айсберга.

Як режисер Стригун поставив п'ятдесят спектаклів. "Гайдамаки" Шевченка, "Маруся Чурай" Ліни Костенко, "Народний Малахій" Куліша, трилогію "Мазепа" Лепкого, класичного Шекспіра. Йому ще й вдалося повернути зі забуття композитора Ярослава Барнича та його оперети "Шаріка" і "Гуцулка Ксеня". Бо чому б не врятувати ще й музичну спадщину між іншим?

У кіно Стригун теж відзначився: "Пропала грамота", "Запорожець за Дунаєм", "Камінна душа", "Владика Андрей" - список можна продовжувати довго.

Особисте життя (або доказ, що казки існують)

Дружина Таїсія Йосипівна Литвиненко – народна артистка України, колега по театру. Познайомилися, закохалися з першого погляду, одружилися у Запоріжжі та пройшли рука об руку понад 50 років.

"У Тасю закохався з першого погляду", - зізнавався Федір Миколайович. І це при тому, що професія вимагає демонструвати кохання на сцені з різними партнерами. Але в них, за його словами, є "домінанта - те основне, заради чого і заради кого живеш".

Таїсія Литвиненко, до речі, прославилася роллю скандалістки-покоївки Химки у легендарному фільмі "За двома зайцями". Тобто вдома у Стригуна жила жінка, яка професійно вміє зображати сварку. Шлюб витримав і це - респект.

Філософія театру

"Театр зберігає традиції, усну народну творчість, мову, пісню, українську душу. Саме завдяки йому врешті постала українська держава", – говорив Стригун.

При цьому митець був прихильником культурного різноманіття:

"Я за всі театри світу. Я не можу бути проти театру. Бути проти театру, це бути проти тих людей, що цього театру хочуть".

Про європейськість театру Заньковецької Стригун висловлювався з гідною іронією:

"Ми ніколи не прагнули стати європейським театром. Це як? Обов'язково грати Теннесі, Шоу, Ібсена, Шекспіра... Вибачте мені, «Украдене щастя» Франка не поступається європейській драматургії ні на йоту".

Про професію

Федір Миколайович вважає, що актор повинен бути небайдужим:

"Якщо твоє серце і почуття не відгукуються на чуже горе, ти будеш читати текст, будеш щось говорити, але толку з цього ніколи не буде".

А щоб бути режисером, за його словами, треба мати міцні нерви. "Адже ти маєш переконати людей, увесь колектив, щоб робили те, що твій мозок витворить. А всі ж індивідуальності, і кожен має власну думку".

Фінал театрального життя

У 2019 році 80-річного Федора Стригуна та його дружину Таїсію Литвиненко “попросили” з театру, якому вони віддали більше пів століття. Творчий дует, який зробив театр імені Заньковецької легендою, завершив свій шлях не оплесками, а звільненням. Ну що ж, навіть у театрі драма іноді виходить за межі сцени.

Також читай про життя легенди українського кінематографа - Костянтина Степаненко.