Легенда, яка сформувала світ гімнастики: біографія Альбіни Дерюгіної

Ця жінка знала про гімнастику все - і зробила з неї науку, мистецтво і справу всього свого життя. Альбіна Дерюгіна стала символос української художньої гімнастики і продовжила свою справу в доньці та своїх підопічних.

Дитинство Альбіни Дерюгіної

1932 рік, Макіївка, Донецька область. Маленька Альбіна Єгорова росте в великій дружній родині, де батько виховував п'ятьох дітей між нарадами та відрядженнями, а мама тримала все це господарство в руках. Альбіна змалку була активною настільки, що сама згодом називала себе шкільною хуліганкою. Танці, гімнастика, легка атлетика - дитина не могла просто сидіти і вчити уроки, як усі діти.

Вступити до Інституту міжнародних відносин і стати дипломаткою? Була така мрія. Але доля розпорядилася по-своєму - і, як це часто буває, через абсолютно безглузду ситуацію. Стрибки по шкільних партах, складених на вулиці, закінчилися падінням і шрамом на обличчі. А зі шрамами до дипломатів не брали. Так світ дипломатії втратив потенційного гравця, а художня гімнастика - отримала свою легенду.

Тренер, якого не зупинити

Альбіна прийшла у тренерство не від нудьги. Спочатку сама займалася гімнастикою, але травма поставила крапку в кар'єрі спортсменки. Більшість би засмутилася і пішла в інший бік. Альбіна Миколаївна просто пересіла з килимка на тренерську лаву - і розпочала роботу, яка тривала більше шести десятиліть.

У товаристві " Спартак" вона попросила собі дитячу групу - бо дорослі дівчата, які приходили на тренування після роботи вже втомленими, її категорично не влаштовували. Їй потрібні були діти, з яких можна виліпити чемпіонок. І вона їх ліпила - методично, вимогливо і з тією самою залізною логікою: "Люблю як душу, трясу як грушу".

Секрет успіху? Вона сама казала, що жодного секрету немає. Просто треба любити справу, багато працювати і не здаватися. Звучить банально - але спробуй пропрацювати тренером до 90 років і жодного разу не піти у відпустку більше ніж на тиждень. Ось тоді й поговоримо про банальність.

Донька Альбіни Дерюгіної як проєкт і як гордість

Ірина Дерюгіна з'явилася на світ і фактично одразу опинилася в гімнастичному залі - не тому що мама не мала з ким її залишити, а тому що зал і був їхнім домом. Маленька Іра гралася не ляльками, а м'ячами й булавами, спостерігала за тренуваннями і вбирала все як губка.

Результат - абсолютна чемпіонка світу 1977 та 1979 років. Перший титул - з радикулітом. Бо Дерюгіни не скасовують змагань через дрібниці. Олімпіада для художниць відкрилася лише у 1984-му, коли Ірина вже завершила кар'єру - і це, мабуть, єдине, що в цій історії пішло не за планом.

Зате далі мама й донька разом відкрили " Школу Дерюгіних" - і вона стала настільки відомою, що сюди почали приїздити гімнастки з Європи, США, Кореї та Японії. Тобто весь світ сам приїхав до Києва вчитися. Ось що буває, коли не здаєшся.

Зірковий список підопічних

За десятиліття роботи Альбіна Дерюгіна виховала список імен, який займає окрему сторінку в енциклопедії світової гімнастики.

Олександра Тимошенко - олімпійська чемпіонка 1992 року.

Оксана Скалдіна - та, за виступ якої судді єдиний раз в історії переглянули оцінку до 10,0.

Тамара Єрофеєва - чемпіонка світу 2001 року, яку кулуарні ігри позбавили медалі Олімпіади в Сіднеї.

Ганна Безсонова - дворазова бронзова призерка Олімпіад, яку, за спільною думкою всіх, хто розумівся на гімнастиці, просто крали судді.

Ганна Різатдінова - чемпіонка світу і бронзова призерка Олімпіади 2016 року.

Герой України з першим побаченням у босоніжках

Особисте життя Альбіни Миколаївни - окрема історія. Чоловік Іван Дерюгін, олімпійський чемпіон з п'ятиборства 1956 року, познайомився з нею у Київському інституті фізкультури. На першому ж спонтанному побаченні - на танцях - він старанно витоптав їй найкращі червоні лаковані босоніжки, поки вона намагалася навчити його танцювати. Вона скаржилась подружкам. А потім вийшла за нього заміж.

Іван терпляче чекав дружину з усіх тренувань і змагань - а коли захворів наприкінці 90-х, вона сама пропускала змагання, щоб бути поруч. Після його смерті продовжила справу - бо зупинятися Дерюгіна так і не навчилася.

До останнього подиху - і це не метафора

"Буду в художній гімнастиці до останнього подиху" - казала вона. І стримала слово. Тренувала до 90 років. Отримала звання Героя України, безліч орденів і нагород, а у 2023 році - посмертно стала " Національною легендою України".

Альбіна Дерюгіна пішла з життя у березні 2023-го, на 92-му році життя.

Раніше Люкс розповідав тобі про життя Володимира Івасюка.