Таємниці життя дружини Івана Карпенка-Карого - Надії Тобілевич -Тарковської

Уяви: 1868 рік. Ти - освічена дворянська панночка з Єлисаветграда, шиєш білизну для сиріт на благодійних вечорах (бо що ще робити з вільним часом, правда?), комплектуєш бібліотеку на громадських засадах - і тут до тебе підходить якийсь Іван Тобілевич і каже: "А не зіграти б тобі в аматорському театрі?" І що ж вона робить? Правильно - Надія Тарковська погодилась.

Дитинство Надії Тобілевич

13 березня 1852 року в селі Тимофіївка Херсонської губернії (нині - Миколаївка Кіровоградської області) у родині Тарковських народилась дівчинка.

Родина була не проста. Батько - Карл Матвійович Тарковський, відставний штабс-ротмістр Новоархангельського уланського полку. Мати - Марія Каєтанівна Кардасевич, дочка поміщика, теж із військовою родословною - її батько служив у принца Альберта. Тобто з обох боків - шаблі, погони, маєтки і гонор.

Самі Тарковські, до речі, переїхали з Польщі в Україну. Тож у Надії в крові були польська впертість, українська земля і шляхетська освіченість - вибухова суміш для провінційного Єлисаветграда.

Освіту дівчина здобула в самому місті. І освіта явно пішла на користь - бо паралельно з навчанням Надія вже крутилась у громадському житті: шила білизну для сиріт і лікарень під керівництвом пані Рогальської (благодійний гурток, дворянки, усе серйозно), а ще - комплектувала міську бібліотеку на громадських засадах. Тобто безкоштовно.

Театр, кохання і батьківське "ні"

1868 рік. Надії 16 років. І тут з'являється він - Іван Тобілевич, 22-річний канцелярський службовець з амбіціями та мінімальним статком, який захоплюється театром і збирає аматорський гурток. Йому потрібна актриса на роль Галі у п'єсі Шевченка "Назар Стодоля". Чоловічі ролі роздані, а от жінки бояться сцени.

Надія не побоялась. Вона вийшла на сцену - і, очевидно, не лише зіграла роль, а й закохалась. Або навпаки. Хронологія почуттів у джерелах не уточнюється, але результат відомий: за рік Іван прийшов свататись.
Батьки зачинили двері перед його носом.

Формально причина - різниця в матеріальному становищі. Тарковські - шляхта з маєтком і традиціями. Тобілевич - хлопець без особливих статків із театральними мріями. Не та партія. Зовсім не та.

Проте Надія вийшла заміж за нього у 1869 році. Їй було 20, йому - 24. Всупереч батьківській волі, без благословення, зате з повним набором романтичних ілюзій і, треба визнати, з досить тверезим розумінням того, на що вона йде.

Цікавий штрих: саме ця роль Галі, яку зіграла Надія, надихнула Івана на псевдонім. Він поєднав ім'я персонажа п'єси - Гнат Карий - з ім'ям батька Карпа, і став Іваном Карпенком-Карим. Тобто великий драматург народився, можна сказати, з їхнього знайомства. Непогано для першого побачення.

1870-й, або рік коли все пішло не за планом

Медового місяця як такого не вийшло - реальність увірвалась дуже швидко. 1870 рік. Холера. Обоє батьків Надії помирають майже одночасно.

І тут починається справжній тест на міцність молодого подружжя. До них переходить: маєток Тарковських (звучить красиво), землі (теж непогано), молодший брат Олександр (якому ще треба рости і вчитися) - і борги. Всі землі були закладені. Іван сів і розписав боргові зобов'язання на роки вперед. Буквально: взяв папір і розрахував, коли і скільки платити.

Але була й інша деталь: землі. Та сама "гола ділянка посеред степу", яку батьки дали як посаг. Іван подивився на неї і сказав - тут буде оазис. Не жарт, не перебільшення - буквально "оазис в степу", його власні слова.

У 1871 році на цих землях з'явився перший будинок. Будував його Карпо Адамович Тобілевич, батько Івана, колишній управляючий панських маєтків і агроном за покликанням. Хату зробили на дві половини: молоде подружжя - з одного боку, батьки Івана - з іншого. Потім посадили сад. Потім викопали ставок - і в ньому завелась риба. Потім з'явився хутір.

Так із боргів, степу і впертості виріс майбутній заповідник.

Семеро дітей і повний розклад

Між 1870-ми і 1882-м Надія народила семеро дітей. Першим був Віссаріон - помер невдовзі після народження. 1872 рік - донька Галя (яка стане причиною фатальної поїздки на Лиман). 1874 рік - син Назар. Потім - Микола, Катерина. 1876 рік - син Юрій, який доживе до 1925-го. 1879 рік - донька Ірина, яку вдома кликали Орисею.

Семеро дітей за 13 років шлюбу - це в середньому одна дитина на менш ніж два роки. Сучасна медицина має спеціальний термін для цього: "виснаження організму". Лікарі XIX століття мали простіше формулювання: "жіноча доля".

Але між пологами Надія примудрялась жити повним життям. Вона продовжувала виступати у благодійних виставах Єлисаветградського аматорського гуртка. Слідкувала за освітою дітей. Займалась господарством на хуторі. І - головне- у 1880 році разом із чоловіком та іншими прогресивними єлисаветградськими діячами підписала листа російському вченому Олександру Пипіну. Тема листа: право української мови на існування.

1880 рік, нагадаємо - це через чотири роки після Емського указу, яким Олександр II фактично заборонив видання і вистави українською. Підписати такий лист у такий час - це не "громадська активність". Це ризик.
Надія підписала.

Лиман, кашель і кінець

1881 рік. Доньці Галі погано. У дівчини проблеми з опорно- руховим апаратом - вона не може вільно рухатись, через це дратівлива, замкнута. Лікарі рекомендують лиман під Одесою: солоне повітря, вода, спокій.

Надія відвезла дочку.

І застудилась там сама.

Кашель не минав. Лікарі поставили діагноз - сухоти, туберкульоз легенів. Для XIX століття це звучало як вирок. Власне це ним і було.

11 травня 1882 року Надія Тобілевич-Тарковська померла в селі Кардашеве - родинному селі, де й похована. Їй було всього 33 роки. Іванові - 37. Через рік після неї померла донька Галя.

Спадок, або що лишається після

Іван Карпенко-Карий пережив дружину на 25 років. У 1883-му одружився вдруге - з Софією Дітковською, хористкою трупи Михайла Старицького. Продовжив писати і грати.

Саме на хуторі, збудованому для Надії, він написав "Сто тисяч", "Хазяїн", "Саву Чалого", "Гандзю". Тут у різний час жили Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська. Хутір став справжнім культурним осередком українського театру. І назвали його "Хутір Надія".

Молодший брат Надії - Олександр Тарковський, якого вона взяла до себе після смерті батьків - виріс і став батьком Арсенія Тарковського, одного з найглибших українських поетів XX століття. А Арсеній став батьком Андрія Тарковського - режисера, якого весь світ вважає генієм.

Тобто Надія - не лише дружина великого драматурга. Вона ще й далека тітка двох митців світового масштабу. Непогана родина для дівчини з Тимофіївки.

У 2007 році на центральній алеї хутора встановили стелу на її честь. Через 125 років після смерті. Хутір, названий її іменем, приймає туристів досі. Мабуть, це і є найчесніший вид безсмертя.

А ще тобі точно буде цікаво дізнатись про легенду - Володимира Івасюка.